Дімчо Дебелянов, Завмираючі звуки

І  
Дивлюся  як  роки  мої  полинули:
рій  привидів  з  притишеним  плачем,
безцільні  мрії  без  путі  загинули  –
за  світлом  сонця  був  незборний  щем.

Лиш  часом  –  мить  –  солодкі  задоволення
від  подиху  весни,  коли  блищить  роса,
і  знову  сльози,  знову  путь  знедолення,
ридання  і  похмурі  небеса.

ІІ
І  ось  печаль  мене  крилом  вже  криє  –
ти  світле  щастя  в  мене  відняла,
на  цій  путі  печалі  й  безнадії
що  може  освітити  морок  зла?

А  як  я  мріяв  щоб  з  тобою  мчати
до  радості,  до  щастя  й  красоти,
в  призірну  висоту  удвох  злітати
над  прірвою  від  гнилі  й  марноти!..

ІІІ
Миттєво  закипівши,  стих
моєї  радості  приплив,
і  знов  між  нами  тяжко  ліг
застиглий  тишини  розлив.  

Зглушила  льодяна  пітьма
до  тебе  мій  останній  зов
і  недоглянута,  сама,
згасає  пристрасна  любов.

IV
Тобі  дивився  в  очі  я  в  журбі,
о,  квітів  весняних  предивний  чар.
Жагуче  я  чекав  –  любові  жар
невгасний  пломенітиме  в  тобі.

Яку  ж  безумну  радість  відчував,
коли  я  чув  як  голос  твій  звучить:
–  Прийди,  свій  промінь  засвіти  вночі,
щоб  щастя  золотого  день  настав.

Димчо  Дебелянов  
Замиращи  звуци

I
Изглеждам  аз  годините  преминали:
рой  призраци  с  разплакани  очи  -
мечти  без  път,  мечти  без  цел  погинали
в  томление  за  слънчеви  лъчи.

Изрядко  -  миг  -  упивания  сладостни
от  майски  лъх  и  бисерна  роса  -
и  пак  сълзи,  пак  пътища  нерадостни,
ридания  и  тъмни  небеса.

II
И  ето  скръб  крила  над  мен  привежда  -
ти  мойто  сетно  щастье  разруши,
и  в  този  път  на  мрак  и  безнадежда
какво  ще  може  да  ме  утеши?

А  как  мечтаех  с  тебе  да  достигна
аз  в  търсений  предел  на  радостта,
в  призвездна  висота  да  се  издигна
над  пропасти  от  смрад  и  суета!...

III
Внезапно  кипнала,  замря
на  радост  светлата  вълна
и  между  нас  се  разпростря
ненарушима  тишина.

Заглъхва  в  ледната  тъма
към  теб  понесения  зов
и  непригледана,  сама,
догаря  пламенна  любов.

IV
Как  жадно  гледах  в  твоите  очи,
о,  дивно  хубав  цвят  на  пролетта.
Неугасимий  жар  на  любовта
как  жадно  чаках  в  тях  да  поличи.

И  как  безумна  бе  ми  радостта,
кога  дочух  гласът  ти  да  звучи:
-  Ела,  изгряха  твоите  лучи  –
на  щастието  златний  ден  наста.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560252
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 16.02.2015
автор: Валерій Яковчук