Господи! Звертаюся до тебе!
Господи, спаси мене й прости!
Що за гріх й провина та у мене,
Що біду пустив ти на поріг?
Чи молилась я не так, чи не до того?
Чи сльоза не падала із вій?
Що синів моїх якась потвора
Знову відправляє на убій...
Чи замало було того горя,
Що віками висло наді мною?
Чи замало Вам Голодомора?
Розриваєш душу ти війною....
Сльози чорні ллються звідусюди.
Знову нам нема коли тужити.
Розривають землю прості люди,
І лягають в неї, щоб не жити...
І одвічні предків тих закони,
Що писали кров’ю їх діди:
Знов ідуть у бій погони,
А виходять звідти лиш сліди...
Ордени, медалі, похорόни....
Море ніг і рук… і лиш очей!
І злітають ввечері ворони
Серед тих розстріляних ночей...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560370
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.02.2015
автор: Талла Римар