Прийшла прозріння болісна пора,
Рахунки час вручає за свободу.
Уже дитям не визирає подив
З-за ланцюгів обов’язків і прав.
Уже наш сон свічею догорів,
Ударив в очі лиховісний струмінь.
І обірвались від напруги струни,
Упавши на печаль календарів.
Та ще тримає віра рубежі,
Біжить душа щодня на берег Сходу,
Де братчики намітили й заброди
Поставити Вкраїну на ножі.
Щоб гени волелюбні утоптать
В багнюку московитського вертепу.
Нічого нам чужинського не треба,
Нам би своєї долі не віддать.
Тому й стоять несхитно вояки.
Земля і небо палахтять черлено.
Напевно, це таки безсмертні – гени,
Якщо зуміли пережить віки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560439
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.02.2015
автор: stawitscky