[b]Он ушёл. Петру Гадже[/b]
Петру из Киева - посмертно - посвящается.
[i]"Как мы можем знать, что такое смерть,
когда мы не знаем ещё, что такое жизнь…"[/i]
Горько.
Он ушел сейчас
Под весенним
Мирным
Небом.
Заслонил
От смерти нас.
Не дожил.
Виновен не был.
Передал
Завет от масс
Той святой
Небесной сотне…
Отчего
В сей скорбный час
Так тревожно
Нам сегодня?
Отчего
На сердце боль
И в душе
Зияет рана?
Понимаем
Мы с тобой
Слишком поздно –
Неоплатна
Жизнь
У каждого бойца,
Что за родину
Сражался.
Он сражался
До конца.
Ну, а Крым?
Позорно сдался…
Так легко -
Такой ценой.
Кто-то
Обо всём
Заплачет?
Иль пожизненной
Виной
Рассчитается
Иначе.
26.03.14
Не відізветься телефон, як не дзвони… Пішла
людина…
Не повернеться – із пітьми. Ніколи не обніме
сина.
А він – нічого не хотів. Нічого не просив для
себе.
В пекельнім полум’ї згорів, прийнявши опік
легеневий…
А як ховали - понад ним у небі горлиця
кружляла.
Тому, хто віддано служив – святу молитву
воркувала.
26.01.15
************
Незважаючи на слабке здоров'я, був на майдані з перших днів, займався нічними чергуваннями, входив до 8-ої сотні. Під час подій під Верховною Радою наковтався газу. Товариші хотіли дати респіратор. Він сказав: «Беріть собі, а я і так хворий».
Вікторія Борисова під час майданівських подій випадково познайомилася з Петром Гаджою. Під Верховною Радою він отруївся газом і отримав опіки легенів, від чого згодом загинув. Петро залишив дружину, сина і стареньку маму. Ось живий спогад Вікторії Борисової:
«Познайомилася з ним глибокої ночі в коридорі терапевтичного відділення 18 лікарні, куди після нічного чергування привезла хлопця з Майдану на госпіталізацію. Петро тоді стояв на вахті. Це були ті часи, коли постраждалих з лікарні вивозили у невідомому напрямку, тому хворі організовували чергування в коридорах. Петро сам з температурою, набряком легень, але на ногах. Запам’ятався стомлений погляд і безмежна дяка. Тоді була можливість відправити його з іншими бійцями в Трускавець – він відмовився, посилаючись на те, що можливо комусь потрібніше. На запитання – «Що привезти тобі?» – відповів, що в нього все є.
Одного разу подзвонив і сказав, що йому терміново потрібні ліки. Цих ліків не було на складах. Зв’язалася з Координаторами Ескадронів Добра – дівчата знайшли і гроші на лікування, і ліки у найкоротші терміни.
Згодом його перевели до 12 лікарні. В один із днів він відпросився на Майдан, де йому стало погано (щось підказує, що поїхав попрощатися).
У лікарню не повернувся – поїхав додому, де й помер – від інфаркту…
Світлий, теплий, душевний, хоробрий та мужній. Прожив для інших.
Нехай Матінка-земля, як у колисці, зберігає пам’ять про тебе, Воїне Світла!»
Звання Герой України з нагородженням орденом «Золота зірка» (посмертно)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2015
автор: Ірина Лівобережна