Я ─ бірюза,
інкрустована
в перстень весни,
камінь
солоного моря
і вільного вітру…
Ніч розчинила в мені
свої кавові сни,
темні прожилки вплела
у яскраву палітру.
Я ─ німфаліда небесна,
що снить на плечі
літа
з відтінком шафранним
густої засмаги…
Крил моїх цятки ─
розтоплений віск
на парчі,
море збирає його
у смарагдові фляги.
Я ─ на осінній долоні
ще теплий бурштин,
пам’ять застигла в мені,
мов скрипуча цикада…
Час перемеле на жорнах
роки,
наче млин,
тільки моя таємниця
йому непідвладна.
Я ─ намистинка прозора
з ґердану зими,
криги уламок
у серці ображенім Кая…
Вирви мене,
якщо зможеш,
візьми й розломи!..
Розум забуде про все.
А душа?
Пам’ятає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560833
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2015
автор: Наталя Данилюк