Пройшов вже час, і біль я ту забув.
Загоїлась рана від лихого.
Лиш шрам лишився в місці тому
Як перепона світу злому.
І так живу, не знаючи любові,
Не маючи надії ні на що,
Без віри в когось, без мети.
Без спокою в душі, лишень думки.
Думки, й одні і ті ж питання:
Як вірити й любить, навчитись знову?
Як світло в темряву пустить,
Щоб заново цю душу оновить.
Та ненароком, замічаю,
що поруч з шрамом тим,
є сенс мого життя - моє дитя,
і розумію - треба йти ще далі,
шукати істину і віру у житті.
Бо знаю, віра – це велика сила,
Яка зуміє шрами ті закрить.
Лиш Богу серце повністю відкривши,
Ти зможеш щось в житті змінить.
І жить без страху і без болі,
Без відчуття озлоби тої,
Яка з’їдає всім серця.
Лиш тільки зараз,
починається життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560845
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2015
автор: yuro