ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ…

Мить  пробудження  від  сну…  Звучить  ніжна  мелодія  французького  співака,  який  відійшов  у  вічність,  Джо  Дасена  «Et  si  tu  n’existais  pa»:
«…Et  sit  tu  n’existais  pa,
I  mya  pyrkva  je  kzistave.
Purhteme,  dozamo,  desotva,
San  zi  sprave  so  megre…»
А  в  мені  чомусь  пропало  бажання  підійматись  із  ліжка.  Лежу  собі,  накритий  ніжною  ковдрою,  слухаю  мелодію,  насолоджуюсь  даною  Господом  Богом  миттю  життя…
За  вікном  чудовий  сонячний  ранок,  співають  птахи  на  деревах,  бавляться  у  свої  ігри  кошенята  біля  під’їзду,  кудись  поспішають  мої  сусіди…  Мабуть,  на  роботу…
Починається  новий  робочий  день…  Новий  робочий  тиждень…  Але  у  мене,  крім  турбот  по  дому,  приємні  турботи,  я  сідаю  за  свій  робочий  стіл  творити  новий  номер  часопису  «Німчич».  Це  вже  дев’ятий  номер.  Творити  вірші,  писати  свої  роздуми…
Не  знаю,  скільки  ще  зможу  працювати  над  цим…  Так  склалася  доля,  що  після  дорожньо-транспортної  пригоди,  яка  сталася  два  роки  тому,  після  смерті  коханої  дружини  і  матері  за  неповний  рік,  до  моїх  рук  нічого  майже  не  липне.  Стараюсь  заспокоїти  себе,  що  все  владнається.  Але  впевнений,  що  допомога  може  надійти  тільки  від  Господа  Бога  і  вірних  друзів…
От  що  найцікавіше.  Вірні  друзі  –  вони  були,  мабуть,  тоді,  коли  перебував  при  владі,  при  посаді,  міг  вирішити  сотні  їхніх  проблем  і  забаганок.  Та  сьогодні,  хлопче,  ти  пенсіонер!..  І  зостались  з  тобою  друзі.  Тільки  снайвірніші…  Ті,  на  кого  ти  можеш  покластись  повністю  у  найважчу  хвилину.  Ті,  котрі  не  вимагають  від  тебе  нічого  собі  на  користь.  Ті,  котрі  розуміють  тебе  (бо  розуміли  досі),  їм  не  потрібно  твоїх  турбот  про  них,  твого  самовираження.  Вони  чудово  знають,  який  ти…  Був…  Є…  Будеш…
Людина  не  змінюється  за  п’ять  хвилин.  Вона  не  може  так  швидко  змінитись.  А  формується  з  моменту  народження,  з  материнського  молока,  з  перших  кроків  свого  життя,  зі  спілкування  з  рідними,  близькими,  друзями  дитинства,  юності.  
Стаючи  дорослим,  вона  набуває  певних,  сталих  звичок,  способу  життя,  методу  спілкування,  розуміння  цього  світу,  розуміння  людей  та  навколишнього  середовища,  яке  її  оточує.  Хоча  час  накладає  свій  відбиток  на  деяких  людей,  робить  їх  трішки  черствими,  байдужими  до  оточуючих,  певною  мірою,  егоїстами…  Так  буває  тоді,  коли  поруч  з  тобою  знаходяться  ті,  котрі  самі  живуть  таким  способом  життя,  турбуються  тільки  про  себе,  про  своє  благо,  і  своєю  поведінкою  впливають  на  твоє  становлення…
Та,  на  щастя,  не  всі  люди  у  світі  однакові…
Мої  роздуми  зупиняються…  продовжує  звучати  до  болю  рідна  мені  мелодія  Джо  Дасена.  Зачарований  його  голосом,  його  піснями  з  дитинства.  І  під  звучання  цієї  мелодії  я,  мовби,  пливу  у  хмарах  над  землею.  Навіть  немає  бажання  повертатись  на  цю  грішну  землю…

3  листопада  2007  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560915
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2015
автор: Віктор Слюсар