Перевернути б догори
Цей світ з людьми і голубами
В черговім правилі без гри
Він весь маскується рядками
Він розриває білий лист
Поквапно списаний до краю
Я ж віднайду тебе колись
Колись. А ти мене впізнаєш
Будинки стишують ходу
Стартують тіні на асфальті
Я все життя до тебе йду
Крізь „варто” всі і всі „не варто”
Зчорнілась даль в моїх очах
Ти розтягаєш кілометри
Я не боюся – мій нестрах
Він не дає мені... померти
Померти сонцем угорі
Примарно – стомлено – осінньо
Я твій останній п’яний гріх
А ти... А ти – моє спасіння
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.08.2007
автор: Марина Ситник