Я вже не можу, більше вже не можу
Із полум’я стрибати до вогню,
Читати всю оту дурню ворожу
І слухати постійну маячню.
Ти скажеш: Не читай, немов не вмієш,
А телевізор зовсім не дивись!
Але ж не страус я, ти ж розумієш,
Щоб заховати голову кудись.
Залишив я у червні рідне місто,
Тепер тягаюся по різним по містам,
Живу так само в Україні звісно,
А подумки я назавжди є там.
Там залишилося багато друзів,
Знайомих і студентів, їх батьків.
Усі вони тепер живуть в напрузі.
А ще там є багато стариків.
Там різні є: є навіть патріоти,
Є вороги, а є і диваки.
Хоч переважно все ж не ідіоти,
Трапляється, що зовсім навпаки.
Отримав я дзвінок, таке буває:
Розумна дівчина, вже кандидат наук.
«Нам Україна газ перекриває», –
Кричить, – «А ми без газу як без рук».
А ще до нас доправлять військо НАТО!
Це жах: вони, як тільки-но зайдуть,
Без сумніву, підпалять мою хату,
Усіх зґвалтують, потім ще уб’ють.
Хотів відповісти: А де ж та мрія
Про те, що, нібито, Луганськ – це Русь?
Де ж довбана «турботлива» Росія?
Там газу стільки, що казать боюсь.
Де ж ті зарплати майже втричі більше?
Де пенсії, що мусила платить
Росія «рідна»? Жити стало гірше?
Погано все, і голова болить?
А бородаті дядьки не дратують?
Чеченців зграї, росіян рої?
Крадуть автівки і людей катують:
Це ж ваші ополченці, не мої.
Яка ж отрута розум твій згубила?
Як вивести тебе із забуття?
На «референдум» ти ж сама ходила?
Це ж ти воліла «кращого» життя?
Не відповів, лише всміхнувся сумно,
Залишивши мобілку на столі.
Вступати в суперечку нерозумно
З тим, хто живе примарно уві сні.
Навчаючи, не міг я сподіватись,
Що вийде все, як я хочу, проте
Навчити думати і сумніватись
Було завжди для мене головне.
Не зміг, не впорався, чи-то втомився?
Як наслідок в країні йде війна?
Невже це я так прикро помилився?
То я поганий вчитель? Не вона?
Але у мене інші є студенти
З великим серцем і душой палкі.
Тут мова зовсім йде не про проценти,
А про у вихованні помилки.
Я можу припустити в цьому вірші
Гіпотетично, тільки без образ:
Що може й Путін був би зовсім інший,
Якби з учителем усе було гаразд.
На нас чекають, знаю, роки славні,
Ще будуть у житті яскраві дні!
Війна скінчиться як завжди у травні …
Помилок не робіть, учителі!
Павло Морозов 19 лютого 2015 р. Луганськ – Запоріжжя
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561056
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2015
автор: PashaMorozov