Ах, ось як ти мене звела з дороги,
ти, що колись пообіцяла дар:
для гордості – блискучі перемоги,
а для любові – невгасимий жар.
В глухих садах печалюся з тривоги,
в мені розбитих мрій лежить тягар.
До соняхів мій жаль, що в морі хмар
побачить сонця світ не мають змоги.
Кому потрібні всі мої принади?
Чому ці злидні, кривди і досади –
не знаю. Все у чорній таїні
на мого Часу небі незглибимім
і шлють її для мене ночі й дні,
котрі лише Вона сама відніме.
Димчо Дебелянов
Слънчогледи
Ах, ето де ме ти изведе,
ти, който нявга властно обеща
на мойта гордост - вихрени победи
и жар всерадостна на любовта.
Скърбя в градини глъхнали и бледи,
обител на покрусена мечта.
Аз чувам тиха жал по утринта
на слънце невидели слънчогледи.
Кому бе нужна моята съблазън?
Защо съм обнищен, защо наказан -
не знам. Неведа черна заслони
бездънното небе на мойто Време
и то ми праща днес нощи и дни,
които само Тя ще ми отнеме.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561194
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 20.02.2015
автор: Валерій Яковчук