[i]Как глубоко в полуночном метро...
В.Вишневский[/i]
Метро…Потік людей – свідомості потік…
Сиджу на сходах між двома світами.
Червона гілка чи блакитна вбік –
Двошлях, який не вимірять літами.
Люблю в ночі сидіти в цій печері.
Зливатися з думками перехожих.
В рюкзак ховаю залишки вечері,
Шукаю сиротин, на мене схожих.
На заклопотаних обличчях відблиск втоми,
Залізна леді стрімко мчить до сина.
Її вже рано не чекають вдома,
В думках лиш може люляти дитину.
Хлопчина у пуховому жилеті
Вертає від єдиної у світі.
Найщасливіший, мабуть, на планеті,
Бо очі вщент її теплом налиті.
Десь близько грає скрипка і гітара
І небайдужий кине у футляр п’ятак.
Читаю всіх, хоч не донька мольфара,
Але живе в мені якийсь дивак.
Зникають тіні у тьмяному світлі,
Пройде остання, оповита у хутрО.
Її парфум розчиниться в повітрі –
І темно в опівнічному метро.
Вже ніжний сон в обійми сповиває,
З душі висмоктує тривогу й сплін.
І знов на сходах завтра зустрічаю,
Можливо завтра пройде поруч він.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561201
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2015
автор: Інель