Співзвучне до
Шон Маклех: «Країна білого неба»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487738
«Господи, пробач мені моє зухвальство,
що я сподіваюсь бути почутою!»
Ліна Костенко.
В мою країну прийшла війна.
І, як не парадоксально,
Спочатку вона була без кольору,
Тому що про неї 24 години щодня
Базікали на всіх телешоу,
Забовтуючи прості і зрозумілі речі.
Але це вже була війна...
Потім вона стала кольору
5-гривневих SMS-ок,
Пакувальних стрічок і
Картонних коробок,
В яких волонтери доставляють їжу
І все необхідне туди,
Де ніби все це і так є,
Але лише на папері чиновників.
І це також була війна...
Раптом «всі і ніхто»
Задля «все і нічого»
У розпал бойових дій
Закортіли парад перемоги,
Який став червоного кольору
Від Іловайської крові...
Це вже була справжня війна...
Навіть вересневе небо білого дня
Стало якесь сіре і похмуре,
З присмаком мінської порожнечи.
Здавалося - це неможливо,
Невже оті люди
«В брудних чоботях з сліпої країни
Та з іржавими душами без облич»
Ще вчора називалися братами!?
Ми помилялися, -
Це з ними прийшла війна...
Випав білий сніг,
Але країна, в яку прийшла війна,
Майже позеленіла,
Бо на вулицях міст
Стали помітними тисячі людей
З втомленими очима,
У формі кольору хакі...
І тільки, пробігаючи щодня
Повз місцеву церквушку,
Перехожий із заклопотаного натовпу
Зупиняється,
Щоб відчути колір вогню від лампадок,
Які сумлінно запалюють небайдужі
Біля стіни з портретами загиблих...
Країна, в яку прийшла війна,
Ще має надію...
21.02.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561242
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.02.2015
автор: Serg