У заморського султана було п'ятнадцять дочок (взагалі то шістнадцять, та одна з них загадково зникла). А синок народився лише один – чорнявий Аскер. Коли він був малий, батько тішив себе думкою, що має наступника на трон, але йшли роки й було все більше зрозуміло, що нічого з того не вийде. Ім’я його означало «воїн», і вправно володів він зброєю та конем, але книжки йому були більше до вподоби. Звичайно, мудрий правитель мав прочитати багато для того, щоб займатися державними справами. Та Аскер читав книги виключно про тварин та переважно про міфічних. Люди навіть казали, що до нього по ночах прилітали дракони.
«Один син у султана, ото диво, та й той за книжками весь час сидить», - шепотілися піддані. А султан не дивувався. Він знав про прокляття.
Колись давно, коли султан був молодим та нахабним, украв він наречену у молодого рибалки, а той подався в учні до чарівників та наслав прокляття, щоб не було у султана синів, а лише самі доньки. Аскер встиг народитися до прокляття, але й на нього було пороблено, щоб не хотів царювати.
Якось султан зібрав своїх радників та й каже:
- Треба щось вирішувати, я не безсмертний. На кого покину королівство?
- Але ж ми нічим зарадити не можемо, о найкращий з правителів. Ми радники, а не чарівники, - відповів старший візир.
- Навіщо ви мені тоді потрібні? Йдіть геть! Даю вам місяць, а потім всіх посаджу до темниці, - розлютився султан.
Радники впали навколішки й позадкували до виходу з зали, а султан занурився в глибоку печаль.
Наймолодший з радників, Хулам, мав молоду дружину й малесеньку донечку Гайрам. Вони дуже любили Хулама, бо він був не тільки розумним, а й добрим чоловіком.
Донечка Гайрам пригорнулася до татка й сказала:
- Треба йти до чарівників за порадою.
- Чарівники нікого не слухають, це відомо всім, - зітхнув Хулам.
- Мене вислухають.
- Звідки ти знаєш? – здивувалась мама.
- Знаю, мені розповідали феї.
Переглянулись мама з татком.
- Але ж у неї звичайне волосся, не золоте й не синє, - стурбовано прошепотіла мама.
Тато лиш знизував плечима. Він ніколи не чув, щоб феї озивалися до простих людей.
А дівчинка між тим збиралася в дорогу. Вона загорнула у клуночок найдорожчі речі: черепаховий гребінь, що подарувала їй бабуся, нову шовкову сукню та улюблену ляльку.
- Сідлай коня, тату, поїдемо у степ.
Ніхто б малу не послухав, але цього разу інших думок, як врятувати Хулама, не було. Тому мама дала їм в дорогу поїсти-попити та провела до околиці міста. Там вона залишилась, довго махала їм рукою вслід, а Гайрам кричала, доки було її видно:
- Не плач, мамо, все буде добре!
Довго вони їхали та. на кінець, приїхали у степ, на березі річки зупинилися.
- Он там острів чарівників, але як ми туди дістанемося?- махнув рукою Хулам.
- Зараз по мене припливе човник, але ти повинен заховатися, - впевнено сказала донька.
- І куди? Кругом ані кущика.
- То йди подалі, доки я не стану маленькою-маленькою.
Пішов Хурам подалі від берега і відразу потому, як відійшов далеко, приплив човник до берега і забрав Гайрам. Повернувся батько на берег, а донечки немає, почав він гірко плакати та проклинати себе за те, що послухав її.
Аж ось надвечір підплив до берега срібний човник, прикрашений квітами, а в ньому стояла Гайрам, так гарно вбрана, що він ледве впізнав її. Золота сукня до п’ят, на голові корона сяє, а обличчя під серпанком ледь видно. Заговорила вона лагідно, але стороннім став її голос.
- Їдь до султана та скажи, що Королева чарівників не може змінити прокляття, бо воно справедливе і не жорстоке. Та щоб врятувати тебе, вона пропонує султанові приїхати в гості з найдобрішою з його жінок, та залишити її на острові, доки не народить вона сина, бо на острові нічиї чари не діють, тільки Королеви чарівників. І він має знати, що то велика шана для нього, бо ще не ступала на острів нога звичайної людини.
- А ти, донечко, як…
- Ти знаєш, що час від часу у людей народжуються діти, яких забирають на острів чарівників.
- Знаю, Гайрам, але ж у тебе волосся чорне!
- Це так. Але раз на триста років серед людей з’являється дівчинка, яка стане наступною Королевою чарівників. Її волосся звичайного кольору, щоб не привертати особливої уваги до себе в дитинстві. І про це нікому невідомо, то ж не розказуй нікому, крім мами.
- І ми ніколи не побачимо тебе?!
- Ви будете бачити мене щоночі уві сні, я буду приходити до вас, розказувати про свої справи, давати вам поради. Ці сни будуть незвичайні, як те, що відбувається вдень, і ви не будете їх забувати. А зараз тобі вже треба вертатися. Подивись на коня, він готовий мчати тебе додому. Озирнувся Хурам, а замість його коня стоїть красень-скакун з шовковою гривою, копитом землю б’є. А човник зник, немов розтанув в тумані.
Повернувся Хурам додому, розказав все, що треба, султанові. Той зрадів, взяв свою найдобрішу з жінок та й подався у степ. Через деякий час народився в нього син, як і обіцяли йому. Назвали його Нанді.
Нанді виріс красивим та дуже здібним до музики юнаком. Коли виповнилося йому двадцять років, він пішов з дому та став мандрівним музикантом.
Султан приїхав на берег біля острова чарівників та почав там лютувати. Приплила до нього Гайрам у золотому човнику, а вона на той час вже була Королевою чарівниць, і сказала йому, що ніякого прокляття над Нанді немає. Просто він любить музику більше, ніж владу.
Трапляється й таке.
А султанові замість того, щоб лютувати, треба їхати додому, святкувати народження онука. Може він, син Аскера, захоче стати наступним султаном.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561372
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2015
автор: єва гелена лєх