Зарошена сльозою рясніє стежка літ,
Сліпа розруха - тінь, - сновигає за нами.
Заглиблююся вкотре у власний душі світ,
Де моє я в реальності відгонить снами.
І рветься з пам’яті єднань така принада,
В розкутій безсоромності любові зваба.
І рук тепло твоїх, і в серці насолода,
І так хвилює зір мужня тілесна врода.
Відхлинуло бажання і клята пустота
Повзе гадюкою, де цілував у груди.
В повітрі висне непідкупності голизна,
А розум волає до привида Іуди.
21.02.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561383
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2015
автор: Валентина Ланевич