блукаючи вулицями цього міста
без цілі, мети і долі
вдягала старе перламутрове намисто
із болю, води і солі
боса, як негритянка в смажену спеку,
топтала пилюгу рухами повітря
плювала на тротуари і знаки безпеки
збираючи спогади в макітру
відбирала солодкі, найбільш дозрілі
з підсвідомих бажань і снів
а потім чавила! чавила! чавила!
немов жирних рудих тарганів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561424
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2015
автор: Ана Захмарна