Малював…
Кольори сумні…
Ми ж колись почали - із білого…
Ті Вітри... що жили - в мені!…
Не торкатись
благали – Сірого…
Ті Вітри…
Що кричать! - в мені…
До небес підіймались глибою…
Поцілунки твої хмільні…
Вони зникли…
із Атлантидою
Загубились…
На дні морів
Потонули… чомусь... нащОсь…
Як шалено мій світ горів!…
І в мені вже
палало – “щось”…
Як забуду –
Нехай же хтось
Світ малює – моїми кодами…
І оте незбагненне “щось”
Підіймало мене –
над водами…
І оте
Незбагненне - “десь”
Вже розлилось моїми венами…
Коли світ твій зникав увесь
За очима –
чомусь… зеленими…
Не зумію…
Пробач мені…
Десь на сотні частин розпалися
Кольори… розгубились всі…
Але ж сірі –
для нас! зосталися…
Малюватиму...
Біль – мине?
Я ж торкаюсь - незрозумілого…
І сьогодні пишу тебе -
П”ятдесятим
відтінком… Сірого…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561613
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2015
автор: гостя