вісімдесяті.

С.  
Спогади

зима  така  довга.  наділена  рефлексіями  і  нестерпна.
тягнеться,  наче  холодний  алкоголь  із  скляної  пляшки
допити  її?  чи  вилити?  чи,  може,  нарешті  стерти?
цю  зиму,  яка  не  народжується  роками.

не  починається,  не  морозить,  не  вовтузиться  у  гортані
а  тільки  приносить  холод  довжиною  у  тисячі  метрів
приносить  про  тебе  спогади,  які  я  сховаю  подалі
і  вологість  на  твоїх  губах,  яку  я  збережу  по  смерті.  

а  той,  
хто  мав  би  тебе  зараз  гріти,  п'є  третю  добу  поспіль
у  якомусь  чужому  місті.  із  якимись  чужими  жінками.
вони  сміються  так  просто  і  легко.  бігають  навколо  босі
по  холодній  підлозі  із  паркетом  старим  та  затертим.
і  руки  його  не  відчувають  різниці  між  твоїми  вигинами
і  чужими.  забувай.  бо  ж  голос  його  при  цьому  зовсім
не  тремтить  від  нестачі  твого  тепла  у  його  жилах
не  стихає  без  запаху  твого  волосся.

у  мене  алергія  на  людей,  на  брехню  і  на  цю  недо-зиму
без  снігів,  без  любові,  без  повної  втрати  віри.
бо  зима  вона  на  те  і  створена,  щоб  втрачати,
пити  із  пляшки,  молитися  і  грати  в  карти.

третю  добу  
вимкнений  телефон  /лежить  десь  певно  під  ліжком/  
бо  третю  добу  ти  п'єш  чай  без  цукру  у  мене  вдома
тож  ніхто  не  має  права  порушувати  між  нами  тишу
навіть  пусті  sms  про  нестачу  презервативів  і    коштів.

зима  така  довга,  незатишна  та  нестерпна.
а  ти  така  щаслива,  наче  у  світло  взята.
танцюєш.  у  розтягнутому  картатому  светрі.  
на  голе  тіло.  танцюєш  у  моїй  кімнаті  
під  жахливу  музику  вісімдесятих.
під  співи  дівчаток  із  накладними  плечима
під  співи  дівчаток  із  фіолетовими  тінями
танцюєш.  і  я  вперше  в  житті  розумію,  
що  більше  не  хочу  без  тебе  спати.

і  весь  цей  світ  переноситься  на  тридцятиліття  
у  ті  самі  вісімдесяті,  коли  тебе  ще  навіть  не  було
навіть  подумав:  який  же  цей  світ  був  непривітній,
і  чи  взагалі  він  існував  за  тим  високим  муром
колишнього  срср,  де  заборонялось  любити.

і  от  ми  двоє  у  комунальній  квартирі.  
без  витяжок,  без  заборон,  без  доступу  до  повітря.  
куримо  контрабандні  сигарети,  лежачи  на  балконі

віддаємося  контрабандній  любові.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561650
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2015
автор: Жабокрик