***

Згадався  чомусь  переломний  момент…
До  чого  б  це?  Що  це  поможе?!  
Лиш  спогади  душу  ятритимуть,  схоже,  
Як  все  розлетілось,  розбилось  ущент.
Я  навіть  не  знаю,  що  тут  написати…
Бо  що,    як  були  то  наївні  думки,  
 І  все  я  сприймала,  як  не  треба  сприймати,  
Душа  малювала  серця  і  квітки.
Тепер  зрозуміла,  нарешті,  нарешті!
Дволикість  тут  –  ти  і  я.
І,  певне,  не  варто  вже  більше  ховатись
За  сотнями  масок  і  днями  «я».
І  знову  згадала,  що  було  все  класно,  
Раділа,  сміялась,  веселішала  часто.
Попри  всі  негаразди  і  такі  різні  будні,
Відчувала  якусь  нитку,  думала,  будь,  що  буде.
Не  знаю,  не  знаю,  не  знаю,  
Де  логічне  завершення?!
Не  має  його,  а  його  й  справді  немає.
Не  бачу.    Крапка.  Вкінці  цього  не  хепі-речення.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561757
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2015
автор: Марія Микуляк