Лиш склепіння й вигнуті мости,
Арками, пластично і цегляно
І ранковий дзенькіт порцеляни
Й довгий видих й твоє втішне "спи".
Ти прости мені, прости в кредит,
Наперед за сотні довгих днів,
Що мій світ зарано потьмянів,
Мов він уже "сутінь" а не "світ".
За оту віддалену печаль
Непотрібну іншим та мені
На перед за всі майбутні дні
За холодний недопитий чай.
І за арок вигинів пунктир
За ранкове сонне оніміння
Коли світ в холодному змертвінні
Барви не пускає на папір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561933
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2015
автор: NNNP