Маріонетки. Ми.
Прості,а може й ні.
Ми трошечки одні.
Однаковісінькі ж вони.
Керують нами із тиха́,
Дають команди,і до бою,
Дорогою.І не простою,
Де снаряди не стиха.
Ораторським високим звуком,
Кричать:"давно уже пора",
В самих же золота нора,
А ми їх чуєм,ледве,правим вухом.
Здавалось би:
дають нам танки,зброю,
але,не визнаючи усе війною,
Жадають більше ще журби.
І часом вже здається,
Нас кинули давно,
Але́ чи так воно?
Ба,наше серце б'ється.
Маріонетки ми.
Прості,а може й ні.
Та ми не Захід!
Ми давно вже не вони.
Ми - єдині.Ми самі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561981
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2015
автор: ПростоДен