Вслухаюся у терпку, нестерпно гулку тишу,
Скарбом безцінним мовчазний телефон у руці.
Уповаю, шепчу Вседержцю молитву щиру:
Господи, оберігай же його, - тривожні дні.
Нехай надія всечасно гріє чуле серце,
Зором охоплений миттєвим він увесь в мені.
Печатка пам’яті - то Адамове реберце,
Два тіла злиті: моє й твоє - в екстазі, шальні.
В обіймах, конвульсійно здригаюся востаннє,
Розморена теплом ласкавих рук притихла, сню.
Вуста обпік цілунком гарячим на прощання.
Кохаю, Господи! Оберігай його, молю!
25.02.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562289
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2015
автор: Валентина Ланевич