Стою над урвищем – затягує безодня.
Аж мозок плавиться від стрімкості думок.
Тумани кубляться, засивлені, холодні,
У прірві, що розверзлася за крок.
Стою на краї. На крихкій основі.
На дні у серці – безліч почуттів.
Якщо униз – там палі пурпурові
І біль,що на вустах закам’янів.
А потім – тиша у туманах сірих
І вічний спокій серед чорних брил.
Злетить душа на вільних білих крилах
Над тілом тлінним, що не мало крил.
Ні! Не тепер! Не гоже гріх чинити!
Вже хай крізь терни, тільки б до зірок!
Є час для змін. І є бажання жити.
… Я в бік життя роблю зворотний крок.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562413
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2015
автор: Ірина Васильківська