Є час для відчаю і втрат,
Для неповернень-непробачень,
Коли життя твого трактат
Вже набуває інших значень…
Коли не хочеться плеча,
Яке тобі прихилить небо.
І чи з мечем, чи без меча –
А все одно змиритись треба.
І ти, чіпляючись за те,
Що вже по швах тріщить і рветься,
Збагнеш одвічне і просте:
Не можна приручити серце.
І, може, вперше без образ,
Не закусивши зуби злісно,
Повіриш, що приходить час,
Коли вже пізно… Надто пізно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562447
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2015
автор: Наталя Данилюк