сонце літнє –
ура́нішнє –
сліпучо одбивається у вікні;
опівдні
одбивається
у кожній поверхні:
примощуся
у горіховому осонні,
як сувої
пергаментні,
розгорну долоні:
одразу зайчата сонячні
заберуться у пригоршні –
двома розлогими лопухами
смакують літо долоні мої,
світла повні:
вбирають сонячні
про-мені
…сонце літнє –
вранішнє –
сліпуче одбивається у вікні;
опівдні
блиском сяють
усі поверхні:
…блиск – це те, що ніби-то є,
і водночас – його немає…
хто за поверхню лискучу
розмислом зазирає –
розуміє:
насправді блиску – не-Є,
але він – існує…
ілюзія… красота
відбита,
запозичена, показна,
од зовнішнього враження-світу
залеж-на
як на плесі – доріжка місячна:
приваблива і примарна
примар-на… при-марна…
по доріжці примарній іти
знають як діти,
сомнамбули і поети -
реальні для них уявні світи…
а блиск – про сокровенне своє
відверто висловлює:
здаватися – але не бути;
чи – хотіти бути не тим,
ким насправді є…
уміємо
яскраво блищати? –
це вже́ багато:
і я, і ти
научимося колись і світи-ти
26.02.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562582
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2015
автор: Валя Савелюк