Я про вічність у неба постійно забуваю спитати.
А чи воно, а чи хтось інший щось знає про неї?
А чи хтось пам'ятає вічність?
Коли так, то хай розповість дитині весни
В яких травах і квітах,
В яких морях і вітрах,
В яких медових дзвонах бджіл,
В якому ранковому світлі,
В якому вечірньому мареві,
В яких чорних тінях,
В яких опалих дощах
Заблукала вічність?
А чи зможу я її віднайти серед...
Трав, квітів, морів, вітрів, медових дзвонів, світла, марева, тіней, дощів..?
А чи побачить мене сама вічність серед...
Трав, квітів, морів, вітрів, медових дзвонів, світла, марева, тіней дощів..?
Що б я сказала вічності, коли б її знайшла?
Що я — сама вічність,
Що сама вічність — то я!
Бо переді мною вічності не було, і після мене вічності не стане —
Для мене...
Мене не було до вічності, після неї мене теж не буде —
Для вічності...
Мене не існувало і не буде існувати для нас:
Бо я не існую окремо від неї.
Талою водою текла в її жилах — до...
Розчинюся в її життєвих соках — після...
То що великого я зробила МІЖ?
Просто... ОЖИЛА... серед...
Трав, квітів, морів, вітрів, медових дзвонів, світла, марева, тіней дощів...
І що маю зробити до того ПІСЛЯ, щоб не розчинитися даремно?
Просто... ЖИТИ... заради...
Трав, квітів, морів, вітрів, медових дзвонів, світла, марева, тіней, дощів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562592
Рубрика: Верлібр
дата надходження 26.02.2015
автор: Мирослава Муромська