якщо ти підеш колись до сповіді -- не розказуй про мене господу.

Все,  що  між  нами  відб́у́лося:
несміливі  погляди,  оберти  на  3/4  краденого  серця.
все  це  згусне  в  мені  раптово  і  залишиться  там  живицею.
невідкладною  ніжною  втомою  чи  невдячною  вбивцею.
і,  якщо  б  я  вже  дуже  хотіла,  то  все  одно  не  зітреться.

ти  не  зітрешся.  ти  вже  в  мені  зостанешся
млосним  теплом  по  всій  довжині  спини
між  лопатками.  між  видихів.  поміж  пальцями.
поміж  втратою  свідомості,  віри  та  сили.
залишишся  у  мені,  у  кожних  думках  і  дотиках
у  кожній  весні,  у  всіх  її  перших  китицях
в  задушних  квартирах,  в  кишенях,  
у  тому,  що  було  болісним  

залишишся  усім  чим  тільки  можеш  залишитись.

бо  щоб  се  не  стало:  цунамі,  торнадо  чи  поштовхи
попід  земною  корою  чи  поміж  грудною  клітиною
кожна  наступна  весна  буде  віяти  острахом
до  кожного  чоловіка,  що  захоче  мене  щасливою-
зробити.  чи  наділити.  чи,  може,  на  себе  помножити.

і  все,  що  між  нами  відбу́лося  тисне  мені  у  пам'яті
силою  в  100  атмосфер.  то  що  ж  я  від  тебе  матиму?
окрім  того,  що  світ  цей  скупий  --  мене  витіснить
з  власних  спогадів,  з  власних  підземних  вимислів.
з  власного  серця,  з  власних  віршів  і  простору.

якщо  ти  підеш  колись  до  сповіді  --  
не  розказуй  про  мене
господу.  

і,  насамперед,  при  ній  ніколи  мене  не  згадуй.
все,  що  між  вами  було,  хай  і  залишиться  з  нами.
плинність  твого  тепла  і  ранків  п'янка  волога.
живи  у  мені  спокійно.  на  околицях  мого  слова.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562659
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2015
автор: Жабокрик