Мій Господи, прости, будь ласка,
Цю порожнечу у душі.
Моє життя – повчальна казка
У заяложенім вірші.
Прости, прошу я, порожнечу
І смуток у моїх очах.
Як можу зважитись на втечу?
Я нині, як безкрилий птах:
Дивитись в небо – й не літати,
Так прагнуть зір – і мать пісок...
Мій любий, що іще сказати?
Ціле життя роблю цей крок;
І все одно – Ти далі й далі,
Вже погляд губить навіть слід.
Тут янголи вже відлітали.
Тут темрява багато літ...
Тут холод, тиша, ніч, самотність.
Лиш голос Твій – луна здаля.
Та ще хиріє тихо совість.
...Цей згусток темряви – то я...
2006/5/8
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562713
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2015
автор: Анно Доміні