Чи ми зіб'ємо у борні
крупину гніву золотого,
щоб того віддиху святого
вхопили груди уповні?
Щоб під ногами опертя
було надійне й непохитне,
новими барвами розквітле
нас обійняло знов життя?
Щоб ми знайшли свій власний код
до дружніх всесвіту секретів,
і у купелі спільних злетів
розвився лебедем народ,
всіляко піднятий на сміх
презирством, світові властивим
(та наріжним і незмістимим
став камінь, штурхнутий убік)?
...Невтомно трудиться кравець
і тільки тим судьбу ладнає,
хто вперто небо прошиває
сталевим поштовхом сердець.
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562847
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.02.2015
автор: Вікторія Т.