Вчора пізно поверталася і так співпало, що разом із перезбудженими вболівальниками, а я вся така спокійна після йоги, що хоч до рани прикладай. Так от вони щодуху кричали знайомі всім нам речівки і я згадала статтю якогось обуреного фейсбуківця, що одні, мовляв, на війні по лезу ходять, а інші розважаються на футболі. Однак я дико не згодна із такою заявкою, бо якщо в наших хлопців забрати ще й футбол, то що ж тоді залишиться? Тільки війна і якщо пощастить реабілітація в госпіталі? Футбол - це не просто спорт, а, напевно, ціла терапія, щоб і горло прочистити, і вилити весь негатив, не беручи в руки автомати. Просто треба бачити їхні обличчя після футболу, щоб це зрозуміти, - світлі, спокійні і розслаблені. Тому краще нехай буде футбол, а не війна. Якби ще всю зброю в руках рашівських найманців перетворити на футбольні м'ячі, а кнопку ядерної бомби замінити на свисток, то у нас би кожен українець був спокійним і світлим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562855
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2015
автор: Долинська Людмила