Синій смуток очей твоїх,
Наче моря безмовні далі,
Захлинаються кораблі
У безпам*ятній пасторалі.
Розвіваються колажі
Над розбурханою водою.
Хмари скапують на межі
Нерозрадженою бідою.
Лиш вітрила незрима тінь
Визирає проз лютий сивий,
Де на тихому полотні
Вишивають надію зливи.
Де на тлі пережитих днів
Вибруньковуються світанки.
І на вичахлому вікні
Сходять перші нетемні ланки.
Ти згадай як цвітуть сади
Після млявої тиші ночі.
Смуток березнем розведи,
Світлом потемки неохочі.
І візьметься весна ачей
Фарбувати безмовні далі
Синьожурих твоїх очей
В колір віщої непечалі...
(27.02.15)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562897
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2015
автор: Леся Геник