Страх виплітає холодні липкі павутини.
Люди бояться. Інстинкти вилазять нагору.
Ніхто не згадає про спокій,«віру дитини».
Вірусом страху свідомість хронічно вже хвора.
Вижити. Вижити… Всього купити побільше.
Втративши краплю життя свого серед тривог.
І не змінити. Ніяк не сприйняти. Що гірше?
Сумно всміхається в серці загублений Бог.
Калинова кров очищає знецінені душі.
Рубіни сумлінь кидають в кишені край неба.
Прокляті вершники жалю не мають, бо мусять
Нас научити дивитися в серце до себе.
Налякані, збуджені з сплячки, сліпі кошенята –
Панічно ховаються в клітки своїх упереджень.
А люди бояться. Себе. Смерті. Бога. Чи варто?
Триматись химерних ілюзій і самозбережень?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562982
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2015
автор: Uliana0711