Ти сумувала вчора, Дульсінеє?!
Твій Дон Кіхот мовчав і не дзвонив...
Він не гуляв по парковій алеї,
А прикордонне місто боронив.
Відповідальність кинувши на плечі,
І, вкинувши у шредер втечі план,
Він проклинав Сервантеса за те, що
Життя не дуже схоже на роман.
Пластмасові птахи у небі в'ються
І не з вином - з бензином бурдюки...
Ще й кулями свинцевими плюються
Броньовані чужинські вітряки...
Зимовий день напружений минає,
Лунає передзвін сталевих фляг,
А вірний Санчо Панса прикриває
Оголений, мов совість, правий фланг...
Чужинці напросилися на „party”,
Та душі їх порожні і пусті...
А в тріплекс, що рознесений на шмаття,
Ще видно ціль на дальній висоті...
Іще не час пірнати в сіру Лету,
Чіпляти брухт за металевий трос...
Там ще зосталось щось з боєкомплекту,
Твій Дон Кіхот повернеться в Тобос...
Сумуючи за рідною землею,
В душі предобрий, хоч у серці - звір...
Він поцілує рідну Дульсінею,
Усім пророцтвам злим наперекір!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563030
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 27.02.2015
автор: Віктор Банар