Прийняли ви мене такого
Який я йду до вас...
Навчили,вивели у люди,
Ніколи незабуду я про вас.
При вас моє дитинство промайнуло
Ті золотії миті без душі,
Ви наставляли,але я неслухав,
За це я потім сильно пожалів.
А зараз я прошу прощення,
Схиляю голови до вас і б'ю чолом.
Пробачте!Ви лише хотіли,
Залишити в мені чогось свого.
Ви мудрі,сильні й працьовиті,
Ні я ніхто незрозуміє вас,
Ви як Шевченко,як Франко,як Українка,
Страждаєте,але всерівно вчите нас.
Для вас учителів потрібно,
Поставить монумент-один,
Ні з дерева,ні з золота,ні з срібла,
А з знань які ви нам усім дали.
Кінець віршу вже,але я незміг...
Сказати те,що я завжди хотів,
Живіть,навчайте ви поволі й неспіша,
Усім вам многая і благая літа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563127
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.02.2015
автор: Юрій Боршош-Кумятський