Ніч,як єдине часомісце в просторі, де вони мали змогу зустрічатися. Ніч знеособлена, вона існує лише у нашій уяві, бо саме тоді вона досягає свого апогею. Вони любилися вночі – віддано, співочо, на грані.
Він бачив в ній свою затемнену сторону буття, вона його полонила, заковувала, закутувала, закохувала з ніг до голови, він втрачав відчуття реальності, коли споглядав її тіло, яке рухалося гармонійно з хаосом.
Вона гадала, що ці почуття були герметичними, бо обмежувалися лише ніччю. Їй не під силу було втямити, чому люди закохуються один в одного. Вона ламала собі голову над цієї головоломкою, читала безліч книг на цю тему, проводила соціологічні опитування, але все ж це питання залишалося в її уяві без відповіді. Вона пробивалася крізь стіну, не усвідомлюючи, що двері знаходились поруч, тим паче відчинені, він був поруч.
Лежав поряд з нею намагнічений і пригнічений міріадами її дотиків,шепотів і тілорухів.
В такі моменти починаєш розуміти ,що Цезар і Антоній знаходили в Клеопатрі:жінка земний відтинок безсмертя-Terra incognitа,яку чоловіки,ніколи не зможуть до кінця відкрити,зрозуміти і упокорити.Жінка схожа на музику,на пісню,а пісню можна полюбити,навіть не знаючи мові на якій вона написана.
І він любив. Вона говорила мовою зірок, а він слухав. Вона клялася, що буде з ним на віки, а він гадав, що вона збирається його покидати. Єдину мову, яку він вивчив, - це мову її тіла. Вона манила пальчиком, і він кидався чимдуж за нею услід. Вона вигиналася, а він радів з того, що розуміє сказані тишею нею слова.
Коли зникала ніч, вони розчинялися, розповзалися по світу.
Так тривало, здавалось, зовсім трішки чи, навпаки, надто довго. Вони любилися вночі, без жодних свідків, з ентузіазмом і ще досі небаченим запалом, несамовито, нестямно і… тихо.
Ніч їх зрадила. Одного разу зорі світили так яскраво, що було таке враження, ніби то день.
В пургаторії вони знову зустрілися. І продовжили свої незакінчені справи. Та замість того, аби очищатися, вони продовжували любитися.
Він говорив їй що смерті немає ,а є тільки вона, що для нього смертю були нечисленні ночі без неї.Читав їй свої римовки на зразок:
«І на небі і на землі
не буде другої такої,
написані слова на склі
твоїх імен моєї долі.»
Ти моє єдине коло Сансари-пристрасно шепотів.-Моя Кама і Сутра.
*Пургаторій-(чистилище ) - місце, де душі померлих грішників очищаються від гріхів, які не спокутували за життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563170
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2015
автор: Той,що воює з вітряками