[i] [b][color="#c21111"]Квіти,- мов люди,
І люди,- мов квіти…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1717eb"]Мабуть тому, що під осінь ти сіяна,-
Зоряну юнь обпалила зима…
Сильна,- не впала, зосталась замріяна,
Долю свою вибирала сама…
Тепло…Весна… Білоцвіти… Дивилася,-
Подих збивав той весняний розмай…
Ніжилась… Грілась… Але не розкрилася…
Джміль золотистий поклав цьому край…
Джміль...Чорний шершень…Мачо й не нагадував,-
Кожний із них лиш нектару хотів…
В снах же хтось ніжив та в душу заглядував,
Приймочку пестив… Джж-шопена любив…
Літо… Зігрілася… Пахне… Красується…
В’ється навкруг очманіла братва…
Котрийсь присяде, зі страху роздується,-
Як підійти,- бо ж чудес не бува!..
Вірю,- знайдеться у мрії закоханий,-
Сяде… Зігріє… Зійде у Едем…
Ніжність зітре забобони непрохані,-
Ти перейдеш до омріяних тем…
[/color]
[/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2015
автор: Янош Бусел