Вірю колись проснеться світ
І мир поверне із безодні.
Та не чекати нам до схилу літ
Любити хочеться сьогодні.
І не калікою безрідним. Чому мені
згасили сонце в вишині?
Чому у грі пройдисвітів великих
фішками серця слугують молоді?
Наповнені коханням,
дар божий світу на Землі,
а їх у бойню на заклання.
Кохання вічним є.
Лише воно,
Світ наш ним розпочато.
Кохання є для людства свято
і розвиває його лиш воно.
Світ рухається лише так.
Все інше є міраж,
є темінь, морок, небуття.
Любов, кохання сенс життя.
І не зламають його в нас
навала нинішня і страх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563758
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.03.2015
автор: Леонід Ісаков