Знаєш, земле моя, ми життя віддавали за тебе.
Не за душі жорстокі і постаті вічного зла,
Що впивалися кігтями поміж склепіннями ребер
І надії останні завжди спопеляли до тла.
Знаєш, земле моя, ми боролись за сонце над степом.
Ми ішли без вагань... і без змоги вернутись назад.
А над нами ридало, тужливо так плакало небо...
З наших чистих сердець проростав молодий виноград...
Знаєш, земле моя, в тім немає твоєї провини.
Буде плакати ненька. Скажи їй, як сильно люблю.
Ми жили в такий час, у сувору, тривожну годину -
Та проте наша совість чистіша за блиск кришталю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563765
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.03.2015
автор: Вітрова Доця