Я міцно спала, не гляділа сну.
Можливо, й був він, я не пам’ятаю.
Пускає ранок у вікно весну.
Їй сніг легенько коси покриває.
Ось так: день – тепло, день – верта зима.
Бо березень такий собі мандрика –
Примхливий, наче жінка рокова.
То взує, то скидає черевика.
Та я йому долоню потисну.
Бо першому – завжди нелегко бути.
Він вижене ту зиму навісну.
Вдягне весні потрібні атрибути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564596
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.03.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)