Відлітають хмарини
У незвідані далі,
Загорнувши в тумани
Свої білі тіла.
Хай за ними полинуть
Незабуті печалі
Й туга давня, що в серці
Полином проросла.
Сонце вип’є промінням
Роси – сльози із квітів.
Защемить на світанні
Голос птаха в саду.
Задивлюся у небо.
Загублюся у літі.
І хмарину надії в піднебессі знайду.
Легко змінює лик свій,
Довіряючись вітру.
Хай же буде, що буде!
Що вже доля подасть.
Свіжий подих свободи
Напуває повітря.
І кудись відступає
Чорна смуга нещасть.
Линьте, линьте, хмарини,
У засинені далі,
Підставляючи крила
Незрадливим вітрам!
Хай розвіється туга
І розтануть печалі,
Світлий обрій надії
Відкриваючи нам.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564627
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2015
автор: Ірина Васильківська