А можна потонуть в очах твоїх,
У звабі і розкриленості весен?
Нехай сховають нас густі гаї
Від найвідважних хлопців з МНСу.
Бо не дадуть служиві потонуть,
Догнати давню, потаємну мрію…
Я завжди сам свій обираю путь.
Я в цьому морі сподівання сію.
Його таке спокусливе тепло,
Його такі незміряні глибини!
Забув усе, що дотепер було,
Довірившися хвилям часоплину.
Та вже напнулась серця тятива
І у полоні пристрасті своєї
Здіймаю я крутий дев’ятий вал,
Який не снився навіть Одіссею.
Ти сколихнешся голубим вогнем –
Яка солодка і стрімка навала!
Просивсь – потонуть… А тепер пливем
Удвох по морю – без весла й штурвала…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564836
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.03.2015
автор: stawitscky