Я прийду з війни і гляну в очі
тому,хто каже,що жити не хоче.
Кому набридла робота,нудне телебачення,
розповім трошки,що бачив я...
Кому надто зимно вночі,сильна спека днем,
чекали довго таксі,змокли під дощем,
як ми боялись заснути,навіть на мить,
від пострілів"градів",ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
чергували,щоб інші "дрімнули"...не в наметі...
Ми спали там,брате,у ямах холодних,
де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало,що пили воду з калюж,
вечеря для десятка -один підсмажений вуж.
В нас не було простуд,а може й були,
ніхто й ніколи про це не говорив.
Найстрашніше,до чого там звикаєш,
це,що кожного дня когось втрачаеш.
І знаєш...може,завтра ти...
Але ми вже звикли.Змогли...Змогли...
Ми не герої,як ви говорите...
Тут люди дуріють,стають душевно хворими -
це все від війни...від великого горя,
але більшість -сильна.Сильніша крові і болю.
Ми тут,бо ВИ там маєте жити у спокої.
Ми тут,бо так само хочемо миру...
І навіть,коли я лежу в окопі,
ніколи не думаю про могилу...
Я мрію про дім,роботу,сім"ю,
як же я хочу скинути з себе броню...
Допоможи,полюби життя:
там ,де мир,там -щастя.
Не шукай собі зла.!
***
Тем,кто в уныния плену,
кому скучен телек,работа -ненавистная,
расскажу немного,что видел я...
Кому слишком холодно ночью и жарко днем,
кто долго ждал такси и вымок под дождем,
как мы боялись и на миг сомкнуть глаза
от выстрелов"градов",да еще и гроза...
А потом мы привыкли под шум минометов спать,
дежурили,чтобы друзья прилегли...не в кровать...
Мы спали там,брат,в холодных ямах,
где грели лишь мысли о семьях,о мамах...
Бывало,что пили мы воду из луж,
для десятка на ужин -поджаренный уж.
И не было простуд у нас,а может быть и были -
об этом разговор мы и не заводили.
Самое страшное к чему ТАМ привыкаешь,
это то,что ежедневно кого-то теряешь.
И понимаешь -может завтра ТЫ не поднимешься с земли.
Но мы уже привыкли.Сумели...Смогли...
Но мы не герои,как нас называют:
здесь люди дуреют,душою страдают...
Это всё от войны...от великого горя...
Но большинство -сильны.Сильнее крови и боли.
Мы здесь,потому что ВЫ там должны жить в покое,
мы здесь,потому что тоже очень хотим мира.
И даже когда я лежу в окопе,
никогда не думаю о могиле.
Я мечтаю о доме,работе,семье...
Как же хочу я забыть о войне!..
Помоги -полюби жизнь,цени!
Там,где мир -там и счастье.Помни!
Не ищи себе зла,не зови.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564949
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2015
автор: Забава