Зустрів весняний сад мою зозулю,
Рахує всі оті роки святую долю,
А я відкрив вікно і слухаю із хати,
Ще хочеться пожити – не вмирати…
Зозуленько моя чарівна, птахо,
Я маю ще літа порахувати,
Щоб сонечко зігріло тіло й душу,
Твоє «ку-ку» я рахувати завжди мушу.
І кожну весну, кожен день новий я стріну,
Бо знаю я життю своєму певно ціну,
Зозуленько чарівна, сиза птахо,
Свої літа я хочу довго рахувати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565095
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2015
автор: Віталій Назарук