Як блудний син вертається із часом
До батькової мудрої руки,
Так ідемо ми нині до Тараса.
Через роки йдемо. Через віки.
Він кличе нас до себе. Не на гору,
Що над Дніпровим плесом височить,
А на вершину слави й непокори,
Де слово правди й волі не мовчить.
Хоч генія глибин його магічних
Ніхто не зміг ще до кінця пізнать,
Живуть і будуть жити думи вічні.
Нас озорила їхня благодать!
Ми є народ, а не безрідна маса.
Зливаються в ріку дрібні струмки.
Ми ідемо до величі Тараса,
Як блудний син до батька.
… Крізь віки.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565390
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2015
автор: Ірина Васильківська