Україно моя! Знаю, плачеш сьогодні, я знаю,
зрада рідних дітей вимагає дорогу нову.
Продали свою совість вони за ілюзію раю
з колорадських стрічок змайстрували собі тятиву.
Чи то влади, чи слави, чи почестей їм захотілось?
Затуманився розум з появи легкого гроша.
Павутина омани обплутала жадібне тіло,
срібняками дзвеніла спустіла, безбожна душа.
Призабули вони, що усі від єдиного Бога
голос предків від хрещення й досі бринить крізь роки.
Їм сумління іще докоряє, що хибна дорога,
а в серцях «руський мір» вже московські плетуть павуки.
Та хоч скільки плести, наші вої готові до бою,
прозріває й народ, одурманений змієм брехні.
Світлу пам’ять в серцях збережемо про наших героїв,
що за волю Вкраїни поклали життя у борні!
пр
Україно моя, ти піснями й хлібами багата
ми засіємо лан, відбудуємо рідний Донбас.
І одягне Донецьк вишиванку красиву на свята,
і до себе він щиро запросить гостей із Черкас.
Слобожан, волинян, одеситів із Чорного моря,
галичан, що зі Львова, і лемків, і кримських татар.
Хай не гинуть сини, не потрібно нам болю і горя,
об’єднаймо країну – й не буде вже більше в ній чвар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565411
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.03.2015
автор: MERIKEYU