Сісти вітру на плечі і ковзати пальцями в небі,
Забувати безживну мотузку оголених днів,
Забрести у волосся пшеничного згущені нетрі
І торкнутись зап’ястям обпалених кров’ю чуттів…
Я зітру разом з вітром іржавий минулого пил
Під мелодію сну, де лунала симфонія тіл.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565707
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2015
автор: Юлія Кириленко