Про що ти думаєш, Тарасе,
на схилах біля хвиль Дніпра?
Твої вірші завжди на часі.
Мабуть-таки прийшла пора
усім нам братись за сокири,
та заходиться вже будить
тих, хто не хоче жити в мирі,
ні, просто не дає нам жить!
Тих, в кого совісті не має
і проти ночі до Кремля
чимдуж у паніці втікає,
бо рідна прокляла земля.
Хто віддавав прямі накази
на побиття своїх дітей,
пускав сльозоточиві гази,
вбивав у Києві людей.
Тепер за межами країни
ламають ручки за столом –
не руки, що в крові людини,
та ще й грозяться кулаком.
Мабуть, їм щось дурне наснилось...
Якого дідька лізти в Крим?
Лежати мовчки він під кимось
не буде з багатьох причин.
Татари – браття нам, свободу
отримали у боротьбі.
Коріння їх од віку з роду
знаходиться в своїй землі.
Прибічникам тієї влади,
яка піде у небуття,
пораджу – кайтеся за зраду
свого народу все життя!
09. 03. 2014 р.
Київ, Майдан Незалежності, відкритий мікрофон.
Мала щастя долучитися до всенародної роботи над скульптурою Пророку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565757
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.03.2015
автор: natali.voly