Журливо осінь в серце заглядає,
Непрошена – ніхто її не жде.
Як швидко молодість земна минає,
Ще швидше осінь в зиму перейде.
І поки ми жалкуємо за літом,
Пригадуєм зірниці і громи,
Життя вуглинки теплі непомітно
Згасають вже від холоду зими.
Гаряче літо ген-ген десь позаду
Навіки зникло в часовій імлі…
Згубило людство дану Богом владу
Щасливо жити вічно на Землі.
Блаженні ті, хто в Господі вмирає!
Для них зима стражденна – не кінець:
Попереду за тлінним виднокраєм
Їм вручить Бог нев’янучий вінець.
І там, лиш там, триває вічне літо,
І не згасають вогники життя,
Там не турбують болі й зваби світу,
Там – Вічний Бог і вічне з Ним життя!
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565855
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2015
автор: {hbcnz