Я гадала, що всесвіт без тебе - це морок,
Я гадала, що як ти підеш - я загину.
Моя пам'ять тепер - мій безжалісний ворог,
І щасливі обличчя гіркіші полину.
Та якби всі від розпачу кидались в прірву,
Людство вважало б кохання убивством!
Думала, краще собі серце вирву!
Як тінь, як примара блукала я містом.
Та знаєш: немає такої образи,
Яка не могла би загоїтись з часом.
Не склеїти скалки розбитої вази,
Шкода, що не можемо більш бути разом.
Нічого не вдієш: як ти не кохаєш,
То я не чекатиму вічно та марно.
Щастя тобі. Напиши, як згадаєш.
Дякую ще раз - було справді гарно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565942
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2015
автор: Беллатрисса Турнесоль