Пробачте, рідні. Може, не така,
Якою б ви хотіли, щоб я стала.
Не ідеальна. Стрімко-запальна,
Я віршами всю душу розплескала.
Пробач, матусю. Скільки у тобі
Моя бездумність тяжко відболіла.
За кожен день, загублений в журбі,
За сум і сльози, які ти пролила.
Пробач, мій брате, що не подзвоню
І не приділю зайвої хвилини.
Я пам’ятаю й Господа молю
За кожного із нашої родини.
Пробач, бабусю, ти ж мені дала
Ще у дитинстві цю любов творити.
За те, що зовсім рідко я могла
Зайти у гості й просто посидіти.
Пробач, мій батьку. Іноді, бува,
Я непокірна і надмірно вперта.
За дані й недотримані слова.
Ти так пишався мною. Чи я варта?
Пробачте, любі. Знаєте, стають
Поетами не від легкої долі.
Отак судилось. Вірші хай живуть,
Я в них себе залишу мимоволі.
09.03.2015 р.
© Альбіна Смолянська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565962
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2015
автор: Альбіна Кузів