А ви знаєте, як важко втрачати людей?
Людей, з якими ще вчора ти сміявся, жив повноцінно. А сьогодні їх вже нема. Ні, я не про нероздільну любов чи чергову зраду друга маю на увазі. Тут все куди серйозніше - смерть. Саме ця втрата є необоротною і на жаль найгіршою в житті близьких. Адже важко усвідомлювати, що рідна людина більше не обніме тебе, не поцілує, не заговорить з тобою чи навіть образить.. Важко усвідомлювати, що ти її більше не побачиш. І ти постійно згадуєш ті яскраві моменти пережиті з нею і розумієш як багато ти їй ще не сказав та не зробив.
Картаєш себе за це, картаєш за будь-яку дрібничку-образу зроблену в сторону людини, яку не повернеш.
Після цієї втрати в душі виробилася якась невимовно болюча пустота, наче серце хтось намагався видерти, але так і не зміг. Не можливо передати те все горе, що переживають близькі. Хочеться кричати і бігти в нікуди й все здається, що це не правда, що ось-ось вона побіжить за тобою, наздожене і все буде як раніше.
Але ж ні, чудеса тільки в казках а тут сувора реальність. Реальність, від якої не втечеш..
Потрібно десь знайти в собі сили, щоб побороти ту біль, той шрам, який назавжди виробився і щоразу нагадуватиме про себе.
Кажуть, потрібно пережити рік, після втрати, а дальше - легше. Не правда! Рана не заживе, ніколи! Тільки почне менше кровоточити, але не заживе..
Пройде рік, два, три..і життя начебто налагоджується, ти звикаєш до пустоти, вона вже як рідна..Ти починаєш посміхатися, але в одну мить згадуєш людину, яка була дорожче всіх і ти знову поранена птиця.
Знову приходить ностальгія, біль, сльози, істерика.. Тобі тієї людини не вистачає, ти скучив. Але що ж поробиш? Ти змирився, бо це єдине, що тобі залишається.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565968
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2015
автор: Лелія